Економіка та сільське господарство знаходяться в постійному процесі трансформації і разом з ними змінюються вимоги до компетентностей , яким повинні володіти робітники та службовці різного рівня кваліфікації, а також керівники підприємств та установ.
Наразі підвищену увагу суспільства привертають дві різні далекоглядні тенденції: сталий розвиток суспільства та його цифровізація. Ідея сталого розвитку трансформувалася з часом, пройшовши шлях від перших спроб контролю діяльності людини й збереження та захисту природніх умов існування до глобального руху, який об’єднує екологічні, економічні та соціальні аспекти діяльності для гарантування довготривалого існування нашої цивілізації (ключове слово: стандарт ESG). Такі погляди, з одного боку, генеруються і поширюються суспільством через засоби масової інформації, а з іншого – сприймаються керівництвом на економічному та політичному/урядовому рівнях. Актуальним прикладом такої взаємодії є розпочатий з грудня 2019 року «Новий зелений курс» Єврокомісії, а в галузі сільського господарства – Стратегічний план імплементації пов’язаної із «Зеленим курсом» Спільної європейської аграрної політики, яка повинна забезпечити збереження наявного біорізноманіття та реалізацію програми «Від ферми до столу».
Серед різноманітних технічних новацій останнього часу цифровізація стала особливо потужним рушієм, який дедалі більше впливає на сфери приватного та суспільного життя, а також на економіку. Це стосується, зокрема, способу виконання робіт та реалізації виробничих процесів у сільському господарстві. Саме тут профіль професійної діяльності робітників, службовців, фахівців та керівників змінюється особливою помітно, а разом з ним трансформуються і вимоги до їхньої кваліфікації.
Дослідження наявної ситуації та аналіз діяльності окремих компаній, які працюють в аграрному секторі свідчить, що існує перелік компетентностей, які працівники та керівники повинні опанувати вже сьогодні і потребуватимуть ще більше в майбутньому. Щоб відповідати на виклики потреб сталого розвитку та цифровізації, а також активно відігравати роль в цих процесах, такі компетентності потрібно постійно оновлювати під час навчання впродовж життя. З одного боку, ці компетентності є ключовими і загальними, а з іншого – вони знаходять професійні еквіваленти в різних специфічних сферах. Отже, існує потреба в розробці прозорих навчальних планів і програм та реорганізації змісту освіти з урахуванням специфіки професій та враховуючи потребу в практичних знаннях.
На цьому тлі важливо визначити вимоги до аграрних компетентностей, опанування якими необхідно для активної участі в трансформаційних процесах із запровадження принципів сталого розвитку та цифровізації, зокрема, для інженерних та управлінської кадрів. Тут важливо отримати уявлення про характер і ступінь взаємозв’язку між компетентностями, специфічними для як для сталого розвитку, так і для цифровізації, які до цього часу розглядалися незалежно одна від одної. Таке порівняння необхідне для того, щоб виявити спільні риси між цими трансформаційними процесами і краще узгодити їх між собою.
У цьому контексті важливо знайти відповіді, зокрема, на такі питання:
– Який зв’язок між сталістю та цифровізацією існує в «аграрних професіях», і чи є вони взаємозалежними. Якщо так, то яким чином?
– Які компетентностей лежать на перетину сталого розвитку та цифровізації?
– Які з визначених професійних компетентностей можуть бути виокремлені та визначенні у якості цілі навчання?
– Як ці компетентності формуються або пропонуються до формування в процесі загальної шкільної освіти, під час навчання та підвищення кваліфікації, в спеціалізованій адаптаційній підготовці або через неформальне навчання під час роботи?
Для цього необхідно відповісти на наступні питання:
– Чи існують теоретично точки дотику тем «сталий розвиток» та «цифровізація» у повсякденній роботі?
– Якими компетентностями у сфері сталого розвитку та цифровізації повинні володіти робітники, службовці, фахівці та менеджери, щоб відповідати на щоденні виклики галузі?
– Як виглядають компетентності для різних аграрних професій?
– Наскільки спільними можуть бути компетентності для двох зазначених сфер? Чи сприймаються вони як конкурентні? Як вони набуваються?
– Яку освіту, підготовку та підвищення кваліфікації повинні мати люди, які займаються темами сталого розвитку та цифровізації в сільському господарстві?
– Як робітники, службовці, фахівці та менеджери мають бути ознайомлені з темами сталого розвитку та цифровізації? Чи існують заходи для адаптаційного навчання, або ж «навчання під час роботи»?
Огляд окремих компетентностей, пов’язаних зі сталим розвитком та цифровізацією, висвітлений в Діаграмі 1, яка базується на концепції Німецької рамки кваліфікацій для навчання впродовж життя , що є загальною орієнтаційною основою для опису компетентностей.
Діаграма 1. Орієнтовна структура компетентностей для сталого розвитку та цифровізації
Джерело: Німецька рамка кваліфікацій (DQR), Федеральне міністерство освіти і науки, Департамент 300 – Базові питання, цифровізаціїя та поширення інформації, 10117 Берлін
За допомогою цієї орієнтовної рамки можна визначити компетентності для навчання в аграрному секторі та з’ясувати, яку роль вони відіграватимуть у майбутньому в процесі переходу до сталого розвитку та цифровізації сільського господарства. Оскільки базові необхідні компетентності можуть бути схожими незалежно від функції, різниця між вимогами до компетенцій кваліфікованих робітників і вимогами до компетенцій менеджерів відсутня. У цьому відношенні вирішальну роль відіграє конкретна виробнича ситуація, тобто відповідний контекст, який проявляється по-різному.
Вимоги до компетентності у «аграрних професіях» щодо сталого розвитку та цифровізації
Компетентність в передачі знань – професійна компетентність: знання
Для діяльності у сфері сталого розвитку та цифровізації необхідні як спеціальні, так і практичні знання. Це здається більш очевидним для випадку сталого управління аграрним виробництвом, ніж для застосування цифрових технологій. Однак як для генерування ідей, що забезпечать сталу економічну діяльність, так і для планування можливих заходів та оцінки наслідків від вжитих дій, необхідні ґрунтовні спеціальні та практичні знання. Наприклад, експерти та менеджери в сільському господарстві повинні володіти знаннями в галузі екології та родючості ґрунтів, біорізноманіття, клімату та води, а також бути обізнаними з регіональними особливостями щодо умов вирощування сільськогосподарських культур.
Навіть у випадку запровадження цифровізації фахівцям і керівникам необхідно знати, що означають цифрові рішення або як виник той чи іншій базовий показник. Розуміння способу функціонування системи та структури організації процесів пов’язано з компетентністю «знати та розуміти процеси» та обумовлено здатністю до трансформації теоретичних знань в прикладну площину. Наприклад, студенти повинні знати, як інтерпретувати результати аналізу зразків ґрунту, і як присутні в ґрунті поживні речовини варто збалансувати відповідно до потреб життєдіяльності рослин шляхом внесення добрив.
Компетентність в передачі знань – професійна компетентність: вміння
Навички ґрунтуються на відповідних знаннях. У межах професійних компетентностей для сталого розвитку та цифровізації велике значення має професійна компетентність у вирішенні проблем. Кваліфіковані працівники та керівники повинні вміти розпізнавати оперативні та системні проблеми, а також передбачати небажаний розвиток подій, розробляти можливі рішення за допомогою інших допоміжних засобів або осіб, та вживати заходів. Наприклад, у молочних корів може виникнути запалення вимені (мастит). Спеціаліст або керівник повинен мати знання про заходи профілактики та ефективного лікування і, наприклад, розробляти та реалізовувати відповідні стратегії лікування разом з ветеринаром. При цьому необхідно розуміти можливі нештативні наслідки від вжитих дій і приймати ефективні рішення, навіть якщо негативним наслідкам неможливо запобігти.
Разом з компетентністю у вирішенні проблем необхідно володіти компетентністю в отриманні та обробці інформації, як професійної основи для прояву креативності. Наявні знання та навички роблять можливим пошук та оцінку додаткової інформації і, таким чином, сприяють розширенню знань.
На тлі постійного зростання рівня глобалізації та підвищення потреб і можливостей, обумовлених сталим розвитком та поширенням цифровізації, вимоги до мовної компетенції набувають особливого значення.
Цифрова компетентність, як частина технічної компетентності, необхідна для користування, наприклад, технікою, а також стандартним та спеціальним програмним забезпеченням, передбачають володіння необхідними навичками, але є лише одним з компонентів загальної компетентності у випадку, коли цифровізація стає рушійною силою сталого розвитку. Існує також вимога щодо здатності оцінювати наслідки використання цифрових систем. Зокрема, цифрові технології можуть допомогти оптимізувати процеси у сільському господарстві на відкритому і в закритому ґрунті, тобто в полі, на пасовищах і в корівнику. Наприклад, сенсорний контроль сільськогосподарської техніки може допомогти визначити потреби культур у воді та поживних речовинах. У поєднанні із супутниковими та метеорологічними даними рослини можна буде зрошувати або удобрювати відповідно до їх потреб. Це підвищить ефективність, мінімізує потрапляння надлишкових поживних речовин у навколишнє середовище та зменшить витрати на експлуатаційні матеріали, такі як дизельне пальне, добрива, засоби захисту рослин та насіння. Сенсори та вимірювальна техніка також можуть допомагати у корівнику, наприклад оцінюючі активність тварин для визначення їх забезпечення кормами, а також під час доїння, моніторингу стану здоров’я та ідентифікації поголів’я. Завдяки подальшому розвитку інформаційних технологій (ІТ) та об’єднанню пристроїв в мережу можна краще координувати технологічні процеси і, таким чином, підвищити сталість виробництва.
Особистісна компетентність – соціальна компетентність
Особистісна компетентність так само необхідна для реалізації трансформаційних процесів сталого розвитку й цифровізації, як і професійна компетентність; адже вони взаємозалежні. У межах соціальної компетентності велике значення має здатність до комунікації: фахівці та керівники повинні вміти зрозуміло і доречно викладати факти, вести дискусії, спілкуватися поза межами професійної діяльності, а також у змішаних командах, беручи до уваги контекст і особисту залученість.
Відображення процесів і фактів у цифрових форматах також вимагає міждисциплінарної комунікації між професіоналом та ІТ-спеціалістами. Оскільки в діяльності, пов’язаній зі сталим розвитком та цифровізацією, співпраця все частіше відбувається в командах, стає все більш важливим, щоб працівники мали навички командної роботи та співпраці, тобто вміли визнавати та враховувати сильні та слабкі сторони своїх колег, а також пропонувати та приймати допомогу, обмінюватися інформацією, спільно шукати рішення та вирішувати конфлікти, спираючись на факти та орієнтуючись на конкретні рішення.
Особиста компетентність – самостійність
Для набуття такої компетентності, як самостійність, необхідно володіти навичками з інших компетентностей. Для того, що б розуміти проблеми загалом, а також вміти оцінювати вплив від втручань у події або від бездіяльності, необхідно мати аналітичне, системне або мережеве мислення. Потрібно розпізнавати і розуміти як окрему проблему або процес, так і їх взаємодію.
Залежно від сфери діяльності, важливу роль відіграє також особиста творчість/креативність. Нові і водночас дієві рішення або пропозиції, наприклад, у маркетингу продукції з ферми або в агротуризмі, базуються на розробці нових концепцій та ідей, взаємодія яких з іншими складовими послуг «купівля на фермі» або «відпочинок на фермі» має бути проаналізована з огляду на концепцію сталого розвитку. Саме тому освіта в аграрному секторі повинна показувати можливість виправлення негативних процесів через творчість, дозволяючи людям мислити по-новому і з різних точок зору. Творчість може спиратися на функціональність оцифрованих систем – наприклад, використовуючи інтернет-функції для презентації та реклами продукції. Діяльність у сфері сталого розвитку та цифровізації пропонує різноманітні інновації у повсякденній роботі кваліфікованих працівників та керівників і передбачає підвищену готовність та здатність до навчання, особливо для роботи з інтегрованими в мережу машинами та пристроями.
Теми сталого розвитку та цифровізації змінюють повсякденне робоче життя працівників та керівників і вимагають від них більшої гнучкості, ніж будь-коли раніше. Цілеспрямоване поширення філософії сталого управління та масового застосування цифрових технологій можливе лише за умови готовності діяти під власну відповідальність. У цьому контексті набувають значення такі якості, як самостійність, впевненість, самосвідомість, саморефлексія та самодисципліна. До того ж, при вирішенні проблем важливо використовувати творчість, адже необхідно приймати рішення в межах існуючих об’єктивних обмежень. Рефлексія та здатність критично мислити є необхідними умовами для переосмислення рутинних дій та індивідуальних рішень, як з використанням так і без використання цифрових систем, а також інших способів комунікації та співпраці, для осмислення якомога більшої кількості точок зору та різних поглядів на проблему. Фактично потрібно критично аналізувати не лише безпосередню мету, але й супутні обставини та наслідки впливу рішень на сталий розвиток. Основою є самостійна діяльність з вирішення конкретної проблеми на підприємстві. Варто підкреслити, що здатність вирішувати проблеми є виживим елементом самостійності. Це означає, що на всі проблеми необхідно дивитися як на такі, які можна вирішити і варто вирішити, доклавши необхідних зусиль. Як складова частина активної дії, самостійність сприяє сталому розвитку та дозволяє ефективно і результативно використовувати цифрові технології. У цьому контексті, наприклад, компетентність у передачі знань і досвіду набуває великого значення в навчанні студентів. З одного боку, така передача може відбуватися в неформальному контексті, а з іншого – у формалізованому.
Джерело: Німецька рамка кваліфікацій (DQR) зі змінами, Федеральне міністерство освіти і науки, Департамент 300 – Базові питання, цифровізаціїя та поширення інформації, 10117 Берлін
Для того, щоб якомога конкретніше відобразити аспекти сталого розвитку в професійній освіті і навчанні, їх слід розглядати в контексті навичок, знань і вмінь відповідної навчальної професії.
В такому випадку знання та навички, важливі для певної галузі, повинні бути сформовані у вигляді специфічних компетентностей. З точки зору ключових компетентностей, соціальна компетентність і самостійність досить сильно перетинаються. Водночас, особиста компетентність знаходиться в залежності від професійної діяльності та пов’язаної з нею рівня вимог.
Ґрунтуючись на загальному усвідомленні можливих наслідків від власних дій, філософія сталого розвитку вимагає рефлексії щодо цих наслідків. У контексті сталого розвитку, як і в цифровізації, здатність до рефлексії залежить від готовності людини вчитися, а отже, від різних “само-концепцій” – таких як самостійність, самовпевненість, самосвідомість, саморефлексія, самодисципліна та самовідповідальність. Це, в свою чергу, передбачає індивідуальну здатність до навчання впродовж життя у формальному, неформальному та інформальному (повсякденному) контекстах, а також наявність інституційних рамкових умов, що сприяють такому навчанню.
Для того, щоб визначити аспекти, які мають відношення до сталого розвитку, та прийняти відповідні рішення, необхідно мати технічні знання та навички, а також знання про особливість сільськогосподарських робіт та виробничих процесів як частини міждисциплінарної компетентності. У цьому відношенні технічні знання та навички, характерні для конкретної професії, є центральною основою для визначення аспектів, що стосуються сталого розвитку. Вони також сприяють когнітивному та емпіричному зануренню в робочі та виробничі процедури/процеси. У такий спосіб вони окреслюють відправні точки для оптимізації «процесно-орієнтованої» діяльності і прокладають шлях для формування професійної здатності працівника. Однак для цього необхідно застосовувати цілісний підхід.
Такий підхід вимагає використання та ефективного впровадження цифрових та мережевих технологій. Передумовою для цього є забезпечення фундаментальної прозорості виробничих процесів у сільському господарстві. Хоча цифровізацію не можна автоматично вважати елементом сталого розвитку, вона може слугувати інструментом і рушієм більшої факторі сталості, оскільки дозволяє реєструвати велику кількість технологічних параметрів і робити їх прозорими, а отже, придатними для проектування і контролю.
В Організації Об’єднаних Націй (ООН), 01 січня 2016 було сформувано 17 цілей сталого розвитку, які мають бути досягнуті до 2030 року. Ці цілі мають в свою чергу визначені 230 індикаторів успішності виконання. Навіть самі цифри ілюструють обсяги та складність задумів. Розробка та реалізація такої концепції вимагає обробки значної кількості даних, що може бути ефективно здійснено за допомогою цифрових технологій і в такий спосіб позитивно вплинути на сталий розвиток.
Можна стверджувати, що обґрунтоване застосування цифрових та мережевих технологій сприяє сталому розвитку.
Використання об’єднаних у цифрову мережу машин і систем вимагає опанування навичками, знаннями і вміннями, потрібними для їх професійного та належного налаштування, експлуатації та контролю. Аналогічно, збір, збереження і перевірка даних, їх передача, об’єднання і агрегування в інформаційні потоки, а також їх аналіз як основа для формування знань про сталий розвиток суспільства на різних рівнях, потребують навичок, знань і вмінь у використанні відповідного апаратного і програмного забезпечення. Не в останню чергу з огляду на це, професійні профілі в «аграрному секторі» повинні бути сформованітак, щоб тема «цифровізація в сільському господарстві» та пов’язані з нею навички, знання й вміння були враховані в положенні про навчання/навчальні програми як обов’язковий зміст.
Кваліфіковані працівники потребують відповідних компетентностей у контексті сталого розвитку, особливо у зв’язку з налаштуванням, експлуатацією та контролем об’єднаних у цифрову мережу машин і систем, а отже, перш за все, компетентностей для операційної сфери. Такі працівники роблять тут свій внесок, зокрема, пропозиціями щодо процесів безперервного самовдосконалення. Натомість керівники середнього та вищого рівня для діяльності у стратегічній сфері потребують відповідних компетентностей щодо проектування процесів змін, управління персоналом та усвідомлення переваг, а також щодо усвідомлення технічних меж цифрових та мережевих технологій. Вони приймають рішення про зміни у продуктах і процесах. З кількісним і якісним зростанням вимог до компетентностей зростає і важливість формування команд компетентних працівників.
Різноманітність і неоднорідність вимог у межах професії підвищують актуальність здатності розуміння процесів, системного мислення та професійних компетентностей. Важливого значення набуває потреба у постійному розширенні і поглибленні необхідних навичок, знань і вмінь, а отже, спеціалізація компетентностей. Тому для розробки та виробництва продукції, надання послуг, а також для впровадження необхідних рішень все більшого значення набувають гетерогенні команди фахівців з різним набором компетентностей, так звані «компетентні організми/команди», що складаються з різних людей. Компетентні команди можуть бути постійними або змінними в межах однієї компанії, але вони також можуть бути міжкорпоративними. Зі зростанням значення компетентних команд зростає і важливість навичок роботи у команді.
Окрім базової здатності до співпраці, особливого значення набуває комунікація. Комунікативні навички необхідні для розвитку команди, обміну досвідом, використання потенціалу через процеси рефлексії та подальшого підвищення креативності та продуктивності – наприклад, через зворотний зв’язок щодо власної поведінки та дії. Склад компетентних команд має суттєвий вплив на сталість та цифровізацію.
Внутрішня та зовнішня комунікація є головною передумовою для сталого розвитку. Важливість соціальних компетентностей варто розглядати як «базисну умову» для забезпечення процесів обміну думками, наприклад, у формуванні спільного розуміння цілей і заходів сталого розвитку, які можуть з них випливати. Технічне спрощення процесу комунікації завдяки можливостям цифровізації дозволяє посилити особистий контакт, а отже, і налагодити зворотний зв’язок щодо власної поведінки та дій. Сталий розвиток бізнесу/компанії підтримується насамперед тоді, коли він генерує додаткову цінність для компанії. З одного боку, це може відбуватися тоді, коли прибуток отримується безпосередньо від реалізованих заходів, а з іншого боку, з огляду на багатомірність сталого розвитку, коли покращується імідж і, таким чином, опосередкованому зростає прибуток.
Перспективи та передача знань
Попередньо було показано, які компетентності актуальні для працівників, фахівців та керівників для забезпечення сталого розвитку в умовах цифровізації, як нині, так і в майбутньому. Саме тому вони повинні враховуватися в навчанні, перепідготовці та підвищенні кваліфікації працівників аграрного сектору з урахуванням двох основних процесів соціальної та економічної трансформації.
Отже, складання переліку професійних компетентностей, необхідних для забезпечення сталого розвитку суспільства в контексті цифровізації закладає цінний фундамент для подальшої розробки навчальних програм і формування змісту навчання. Доцільно зробити огляд існуючих компетентностей та оновити його.
Для підготовки майбутніх фахівців і керівників також було б бажано, якби практика професійного навчання могла спиратися на збірник методико-дидактичних підходів до викладання та формування визначених компетентностей. Досвід показує, що в аграрному секторі існує велика кількість прикладів формування окремих компетентностей для студентів різних професій, але в багатьох випадках вони недостатньо поширені і відомі. З цією метою варто зібрати розроблені підходи, проаналізувати їх, обробити та зробити доступними в цифровому форматі.
Ханс Георг Хассенпфлюг
Керівник проєкту FABU