Діджиталізація стрімко увійшла в наше повсякденне життя різними способами. Однак значна кількість людей ще не усвідомили цього. Однак сільське господарство в цілому покладається на цифрову підтримку виробничих процесів, особливо для того, щоб полегшити фізичну працю та зробити бізнес більш ефективним. Наявна цифрова трансформація також створює багато нових кар’єрних можливостей та перспектив у сільському господарстві. Наприклад, дрони можуть літати над полями, збирати дані про стан посівів і давати рекомендації щодо подальшого догляду. Веб-камери фіксують рух корів у корівнику, болюси вимірюють активність рубця і температуру тіла, а роботи беруть на себе такі завдання в корівнику, як доїння, годівлю, підгортання кормів і прибирання.

Все це свідчить про те, що діджиталізація в сільському господарстві – це вже не просто тренд, а невід’ємний елемент технологічного процесу, який може застосовуватися в багатьох сферах виробництва. Застосування цифрових технологій має додаткову цінність з точки зору поширення кліматично нейтрального та сталого сільського господарства. А «розумне» або точне землеробство вже стало реальністю на багатьох фермах.

Наразі неможливо детально передбачити, які наслідки матиме діджиталізація для формування кваліфікаційних вимог, а також для організації професійного навчання та існування ринку праці в сільському господарстві. Однак очевидно одне: у найближчому майбутньому знання ІТ-додатків стане однією з найважливіших вимог до працівників аграрного сектору, до того ж причому в їх найрізноманітніших формах і спеціалізаціях. Фахові комплексні та системні знання та навички, безумовно, і надалі будуть затребувані для роботи на великих фермах, в той час як для роботи на невеликих господарствах може бути достатньо «обмежених знань».

Проблема: Експерти в галузі освіти наразі визнають значні недоліки у професійній підготовці різних аграрних фахівців в питаннях «діджиталізації» насамперед через брак належним чином підготовленого викладацького складу.

Оскільки заклади професійної освіти в Україні (професійно-технічні училища, аграрні коледжі тощо) менше, ніж будь-коли, можуть очікувати, що їхні учні/студенти через низку обставин будуть мати однаковий доступ до якісної практичної підготовки на базі підприємства, вони стоять перед важким завданням – забезпечити опанування освітньої програми в умовах нових викликів на тлі зростання гетерогенності студентського контингенту.

Поточна ситуація в аграрній професійній освіті в Україні

Ринок праці в сільському господарстві зазнає постійних змін, що впливає на поточні та майбутні вимоги до професійної підготовки.

Напрям розвитку кардинально змінився з буквально після референдуму про незалежність України в 1991 році.

Біотехнологія та генна інженерія, сталий розвиток, біорізноманіття та органічне землеробство, GPS-технології, дрони та сенсорне обладнання, діджиталізація та розумне землеробство – це лише деякі з ключових слів.

Ці теми стають дедалі важливішими для професійної освіти, але поки що містяться лише в певних частинах освітніх програмах і тому ще не стали частиною повсякденного навчального процесу в Україні. Часто причиною цього є позиція викладацького складу певного коледжу. Викладацький склад вирішує відповідно до власних нахилів і знань (наприклад, цифрових технологій), які теми включати в програму.

На цьому тлі дуже бентежить той факт, що органи управління досі не проявили ініціативи, і що ці теми все ще не є обов’язковими для вивчення, не кажучи вже про включення їх до чинних освітніх програм.

Професійна освіта завжди мала велике значення як джерело кваліфікованих кадрів для всіх галузей економіки країни. Однак актуальність професійної освіти суттєво зросла у зв’язку демографічним дефіцитом кваліфікованих робітників, який став очевидним і в Україні в останні роки і який значно посилився внаслідок війни.

Одночасно фокус уваги зміщується на такі групи людей, як ветерани, люди з інвалідністю та люди з міграційним минулим, яких важче працевлаштувати в часи, коли ринок праці є напруженим з точки зору роботодавців.

Загальні тенденції розвитку

Зазначені групи людей ставлять перед професійною освітою завдання розробити спеціально орієнтовані програми та адаптувати їх до відповідних цільових груп. Іншою тенденцією виробництва є зростаюча автоматизація та діджиталізація робочих процесів, яка охоплює всі сектори економіки і може принаймні частково компенсувати дефіцит кваліфікованих робітників за умови, що наявні працівники мають необхідну кваліфікацію для роботи з цими технологічними новаціями.

На аграрний сектор ці зміни впливають у специфічний спосіб: Різноманітність можливих форм ведення бізнесу, структур і розмірів компаній, виробничих та економічних процесів, а також форм спеціалізації створюють додаткові серйозні виклики для професійної освіти і організації навчання в аграрному секторі України. До того ж, існують різноманітні суспільні очікування від сільського господарства щодо захисту прав споживачів, сталого розвитку, благополуччя тварин, забезпечення біорізноманіття, також застосування принципів інтеграції або інклюзії на рівні коледжу, які також чинять тиск на професійну освіту.

Поточна потреба в діях

Ґрунтуючись на сучасних знаннях, можна припустити, що наведені трансформаційні процесі триватимуть у найближчі роки і що потреба в заходах з адаптації професійної освіти в аграрному секторі зростатиме.

Ключовими факторами в цьому контексті є зростаючий дефіцит кваліфікованої робочої сили, підвищення вимог до працівників, підвищені соціальні вимоги до сільськогосподарського виробництва та посилення конкуренції, зумовлені такими ринковими умовами, як економічні (загальна економічна ситуація), політичні (торговельна політика), соціальні (демографічні зміни) та технологічні (нові технології) фактори. Ці ключові фактори та можливі зміни на ринку праці, описані вище, змінюють рамкові умови та конкретні вимоги до аграрної професійної освіти і навчання. Сталий розвиток та діджиталізація наразі розглядаються як найпотужніші рушійні сили процесів економічної та соціальної трансформації.

Проблема: Заклади професійної освіти поки що значно відстають від аграрних підприємств/компаній у вирішенні проблем підготовки кадрів.

FABU – прокладає шлях до інновацій у професійній освіті в Україні

З 2017 року двосторонній німецько-український проект «Сприяння розвитку професійної освіти в аграрних коледжах України» (FABU) разом з українськими партнерами (Науково-методичним центром фахової передвищої та вищої освіти (НМЦ ВФПО), пілотними аграрними коледжами у Глухові, Іллінцях, Мирогощі та Липковатівці, а також державними навчальними центрами на Волині, в Одесі, Рівному та Харкові) є важливими провідниками методологічних та змістовних інновацій у професійній освіті та навчанні з метою задоволення мінливих вимог до професійних кваліфікацій на ринку праці, а також забезпечення потреб нових цільових груп (наприклад, у консультуванні).

Проєкт FABU відгукнувся на ці виклики і, наприклад, оновив методи та зміст практичного навчання в чотирьох аграрних пілотних коледжах в Україні. З цією метою освітні програми було переглянуто та протягом останніх семи проектних років адаптовано до вимог професійної практики та міжнародних стандартів. Водночас також викладачі пройшли підвищення кваліфікації та впровадили практико-орієнтовані методи викладання.

Ці заходи покращили «професійну цінність» студентів та адаптували їх до вимог потенційних роботодавців.

Завдяки оновленню стандартів, навчальних планів і змісту навчальних програм, а також через підвищення кваліфікації викладачів і поліпшення матеріально-технічного оснащення щодо навчальних матеріалів, обладнання та інфраструктури, було зроблено важливі інвестиції в освітній процес. Цей ланцюжок успіху необхідно продовжувати і цілеспрямовано підтримувати. Успішна робота, визнана українськими партнерами проекту, має бути посилена, незважаючи на складні умови та кризову ситуацію (війна). Це вимагає стійкості від усіх партнерів проекту.