Аграрний сектор традиційно посідає чільне місце в національній економіці України. Завдяки сприятливим кліматичним умовам та чорноземам він став одним із визначальних чинників її економічної потужності. Родючі грунти й низька собівартість перетворили сільське господарство України в успішну галузь.

Нині спостерігається гостра потреба у кваліфікованих працівниках, які відповідають вимогам сільськогосподарських підприємств. Це пояснюється тим, що аграрний сектор став одним із найбільш важливих роботодавців країни, особливо у сільській місцевості. Попри відсутність надійних даних все ж можна сказати, що від 15 до 20% працездатного населення працює у секторі сільського господарства (в т.ч. у суміжних з ним галузях).

Середня професійна (професійно-технічна) освіта, зокрема й у галузі сільського господарства, донині залишається особливо проблемною сферою у системі освіти України. В ній, як у дзеркалі, проявляються й досі невирішені проблеми країни та незадовільний стан реформування суспільства загалом.

Характерною рисою, притаманною системі освіти, а також аграрному сектору зокрема, стало незадовільне фінансування, застаріла матеріально-технічна база, а частково й брак викладачів, орієнтованих на інноваційні підходи. Через недостатню соціальну й фінансову привабливість професії освітянина уповільнюється процес кадрового, а тим самим значною мірою й інтелектуального, фахового та методичного оновлення у сфері професійної підготовки. Це так само стосується й закладів середньої спеціальної освіти, яким доводиться долати проблеми у зв̓ язку із зношеним устаткуванням та застарілими технологіями в навчальних майстернях (класах) або на сільськогосподарських підприємствах. Тому наразі важко уявити собі систему професійно-технічної підготовки й перепідготовки на рівні, що відповідає останнім досягненням науки й техніки.

Доволі вражаючий початок реформування системи освіти покладено після ухвалення законодавчих основ, зокрема Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту» (1998 р.), Закону України «Про освіту» (2017 р.) та Закону України «Про повну загальну середню освіту» (2020 р.). Проте досі приведенню системи професійно-технічної освіти до відповідності конкретним потребам ринку праці перешкоджає все ще існуюча уніфікація тематики, навчальних програм, матеріалів і інше.

З одного боку, на основі зазначеної законодавчої бази заклади освіти намагаються подолати заідеологізованість освітнього процесу й адаптуватися до умов ринкової економіки на початковій стадії її розвитку. З іншого боку, брак фінансування системи освіти загострює згадані вище вкрай серйозні проблеми. Це проявляється зокрема у дефіциті кваліфікованих викладачів та практичних наставників, нових концепцій викладання і навчальних матеріалів, що відповідають потребам сьогодення, в аграрному секторі.

Доводиться констатувати, що система освіти поки що не спроможна реалізувати амбіційні задуми й плани політики. Втілення кроків з її реформування в життя зумовило ситуацію, що зберігається й досі. Відмова від старих структур та змісту навчання й їхнє поступове згортання не супроводжувалися одночасним створенням і розвитком нових структур та нового змісту навчання. Співіснування й конкуренція старих й нових елементів призвели до втрати орієнтації всіх дійових осіб системи освіти, що неабияк загальмувало процес реформування або й цілком завадило йому.

У цьому зв’язку нині спостерігається гостра потреба у змістовному й структурному оновленні існуючих професій, що набуваються шляхом професійно-технічної освіти, та розробці нових професіограм чи програм професійно-технічної освіти з урахуванням нових економічних рамкових умов, а також модернізації сільськогосподарського виробництва, що відбулася на багатьох підприємствах. При цьому дедалі чіткіше окреслюється нагальна потреба України у допомозі іноземних партнерів, щоб привести до відповідності розвиток системи професійно-технічної підготовки фахівців у галузі сільського господарства стрімко наростаючим процесам модернізації у сфері сільськогосподарського виробництва. Наразі систему професійно-технічної підготовки фахівців у галузі сільського господарства (у спрощеному вигляді) можна поділити на три рівні:

  • технічні й професійно-технічні училища (Technical and Vocational schools): базовий (елементарний) рівень професійної (професійно-технічної) освіти (наприклад, тракторист, слюсар, ремісник);
  • аграрні коледжі: вони є центральним елементом системи професійно-технічної підготовки фахівців в галузі сільського господарства. Ці заклади освіти можна порівняти з професійними училищами або професійними гімназіями у Німеччині. 90 % учнів мають повну середню освіту й навчаються від трьох до чотирьох років. Окрім кваліфікації за обраною спеціальністю з орієнтацією на потреби практики виробництва, вони отримують розширену загальну освіту й ступінь «молодшого спеціаліста», який дає право випускникам на вступ до закладів вищої освіти чи університетів за своїм фахом. Більшість випускників використовує саме цю можливість;
  • аграрні інститути й університети.

Тим самим аграрні коледжі є надзвичайно важливим елементом системи професійно-технічної підготовки фахівців у галузі сільського господарства. Вони належать до середнього рівня підготовки фахівців для аграрного сектора. Сільське господарство України отримує більшість майбутніх фахівців із числа  випускників цих закладів освіти.

Право на вступ до коледжу надається тим, хто отримав середню шкільну освіту (9 – 11 класів), або пройшов навчання у сільськогосподарському  професійно-технічному училищі.

Загалом в Україні нині налічується 105 таких коледжів, в яких навчаються близько 65 тисяч учнів. Аграрні коледжі є у всіх регіонах країни й користуються порівняно високим авторитетом у сільськогосподарських підприємств та виконують важливу функцію у підготовці фахівців в Україні як на національному, так і регіональному рівні. До того ж вони відіграють неабияку роль у розвитку сільських територій як в економічному, так і соціальному відношенні.

Попри реформи, що вже відбулися, нинішня система несе на собі ще доволі вагомий відбиток колишньої радянської системи професійної підготовки. Так, головна увага на всіх рівнях все ще приділяється викладанню самих по собі  знань, тоді як до оволодіння практичними навичками і вміннями все ще ставляться радше, як до чогось другорядного.

Головною проблемою в організації професійно-технічної підготовки фахівців у галузі сільського господарства залишається застаріле матеріально-технічне устаткування, яке не відповідає більше вимогам сучасного сільського господарства. Хоча викладацький склад володіє розлогими теоретичними знаннями, більшості викладачів бракує необхідних практичних умінь і знань для ознайомлення своїх учнів на належному рівні зі сучасною технікою сільськогосподарського виробництва та відповідними технологіями її використання.

Великі підприємства намагаються заповнити цю прогалину власними спеціалізованими курсами з фахової підготовки й підвищення кваліфікації. Проте їхні можливості обмежені, бо для цього часто немає потрібних викладачів та належних концепцій. До того ж невеликі й середні підприємства взагалі позбавлені такої можливості.

Щоб впоратися з майбутніми викликами в аграрній та харчовій галузі, необхідні висококваліфіковані фахівці й керівні працівники, до того ж їхня роль стає дедалі вагомішою.

Забезпечення фахівцями та належна фахова підготовка за сільськогосподарськими спеціалізаціями вкрай важливі для збереження конкурентоспроможності українського сільського господарства, успішної роботи ферм і підприємств, а також функціональної спроможності сільських територій та сталого розвитку аграрного сектора.

За змістовну організацію освітнього процесу з підготовки фахівців для сільського господарства в аграрних коледжах України відповідає державна установа  «Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти – НМЦ ВФПО», підпорядкована Міністерству освіти і науки України (до 2014 року – Міністерству аграрної політики України). Державна установа НМЦ ВФПО здійснює функцію координації у сфері професійно-технічного навчання фахівців сільського господарства. Так, наприклад, на неї покладено завдання з координації навчально-методичного забезпечення, обміну й передачі досвіду, а також наскрізних навчальних матеріалів, зокрема стандартів професійної (професійно-технічної) освіти й навчальних планів та програм.

Науково-методичний центр вищої та фахової передвищої освіти ще у 90-і роки усвідомив прогалини в організації освітнього процесу у коледжах (слабкий зв’язок із практикою, недостатня орієнтація навчання на формування здатності до ухвалення рішень та дій у конкретних ситуаціях, актуальність тематики навчання тощо) і спробував заповнити їх шляхом створення навчально-практичних центрів (НПЦ) в обраних ним аграрних коледжах. Так, у період з 1996 по 2008 рік було засновано загалом 14 НПЦ, з яких нині функціонують і активно працюють 12.

Тренінги, що пропонуються цими НПЦ, як правило, проводяться у формі однотижневих курсів із обраної фахової тематики й адресовані як учням, так і працівникам господарств та аграрних підприємств. Кількість слухачів, що пройшли підготовку на таких курсах, коливається в доволі широких межах (від 150 до 1200 осіб на рік) і залежить від кількості курсів, що пропонують, а також від репутації відповідного закладу.

З метою реалізації підходу, спрямованого на підготовку фахівців в аграрних коледжах України, більш наближену  до потреб практики, та на базі оновленої актуальної тематики, що за методикою й змістом більше відповідає вимогам ринку праці, було започатковано проєкт двосторонньої співпраці «Сприяння розвитку професійної освіти в аграрних коледжах України (FABU) – UKR 17-01».

На першому етапі він покликаний сприяти поліпшенню вмінь і навичок, а також посиленню практичної спрямованості викладання та знань випускників чотирьох відібраних українських коледжів [Мирогощанський аграрний коледж (Західна Україна, Рівненська область), Іллінецький державний аграрний коледж (Центральна Україна, Вінницька область), Липковатівський аграрний коледж (Східна Україна, Харківська область) та Глухівський агротехнічний фаховий коледж (Північний Захід України)] шляхом організації заходів із професійного навчання, перепідготовки й підвищення кваліфікації та консультування викладачів п’яти спеціалізацій [Рослинництво, Сільськогосподарська техніка, Тваринництво, Ветеринарна медицина та Електротехніка)], а також  керівної державної установи НМЦ ВФПО.

У цьому зв’язку в рамках проєкту було зокрема започатковано і впродовж трьох з половиною років реалізовано такі заходи:

  • доопрацювання й приведення до відповідності чинним міжнародним стандартам освітніх стандартів України (за змістом й методикою);
  • доопрацювання й оновлення навчальних планів і програм за головними тематичними напрямами в розрізі відібраних спеціалізацій;
  • фахове навчання, перепідготовка й підвищення кваліфікації викладачів коледжів з методики й дидактики;
  • вдосконалення фахових компетенцій викладачів коледжів та керівників практики на підприємствах шляхом здійснення адресних заходів із фахового навчання, перепідготовки й підвищення кваліфікації;
  • розробка й імплементація навчальних занять чи навчальних модулів та концепції нових розділів у навчальних програмах/нових навчальних модулях шляхом злагодженої співпраці між підприємствами/господарствами й коледжами;
  • доопрацювання й вдосконалення практичної підготовки, зокрема шляхом посилення практичного компонента навчання завдяки переміщенню існуючих видів практики або ж практичних занять на підприємствах / в господарства (виробнича практика);
  • поліпшення технічних передумов практичної підготовки у НМЦ ВФПО та чотирьох пілотних коледжах;
  • удосконалення співпраці між підприємствами/господарствами й коледжами.

Тим самим проєкт так само відповідає як вимогам та цілям української політики в галузі освіти, так і прагненню Федерального міністерства продовольства й сільського господарства Німеччини забезпечити якомога більш тісний зв’язок між навчанням та виробництвом під час підготовки фахівців для сільського господарства України.

Завдяки реалізації такого проєктного підходу вдається подолати розмежування між теорією і практикою, що існувало досі, й краще адаптувати практичну підготовку й професійне навчання фахівців до економічних реалій та вимог ринку праці. На додаток до цього проєкт надає підтримку втіленню сучасних кваліфікаційних рамкових вимог та розробці  сучасних освітніх стандартів та актуальної навчальної тематики для підготовки фахівців аграрного сектора України.

При цьому в центрі уваги проєкту перебував прямий та професіональний обмін знаннями між українськими й німецькими фахівцями в галузі освіти та викладачами коледжів. Головні зусилля у проєктній діяльності були зосереджені на заходах, що забезпечували досягнення поставлених цілей, зокрема й на активному обміні досвідом між учнями пілотних коледжів, який передбачає й практику впродовж кількох місяців учнів на фермах і сільськогосподарських підприємствах Німеччини, та фахові інформаційні поїздки українських фахівців до Німеччини.

Новим у цьому зв̓язку стало залучення наставників на підприємствах у процес передачі та засвоєння знань й запровадження професійного навчання за блочно-модульною системою (вивчення теоретичного матеріалу у закладах освіти та його практичне застосування у сільськогосподарському виробництві).

На думку українських партнерів, проєкт FABU за минулі три з половиною роки вже став прикладом успішної роботи, гідним наслідування („Show-Case“).

За цей період відбулося дві дуже важливі для діяльності проєкту знакові події: Міністерство освіти й науки України надало згоду на використання в тестовому режимі  у чотирьох пілотних коледжах доопрацьованих і оновлених навчальних планів і програм за п’ятьма обраними спеціалізаціями з 2019/2020 навчального року й запровадження чотиримісячної «технологічної практики» (виробничої практики) у господарствах та на сільськогосподарських підприємствах з 2021/2022 навчального року.

Обидві ці події стали важливим рубежем й дали поштовх удосконаленню підготовки фахівців, що відповідає потребам і рамковим умовам України.

 

Ганс Ґеорґ Гассенпфлюґ

Керівник проєкту FABU